Учителю! Ти зупинись на мить.
Поглянь на школу, на усе довкола.
Душа твоя не може не любить!
Учителів колишніх не буває,
Учителем стають на все життя.
Учителю, літа твої минають,
Але в душі немає каяття.
Ти йдеш сюди і рідних проминаєш,
Для тебе, мабуть, учні - то рідня.
У класах ти екзамен свій складаєш,
Отой екзамен, що зовуть “життя”...
О, скільки дітвори пустив ти в серце!
І кожен з них лишив у ньому слід.
Можливо, хтось образив?.. -
Ти не сердься!
Бо це ж дитина, це майбутній рід.
Ти точно пам’ятаєш чиїсь сльози, чиїсь образи, чийсь дитячий сміх,
Ці погляди учнівські, дощ, морози...
Забути це - не вистачить ста літ.
Учителю! Ти тільки не здавайся,
Тримайся міцно і тримай удар.
Ти стільки вже зробив - тим і пишайся.
Лишайся вчителем - хто б що там не казав.
Іди й неси дитині своє серце,
Зумій не погасить дитячу душу!
Я повторю: учителю, не сердься!
Кажи собі “Я хочу”, а не “Мушу”.
К.О. Братко
Немає коментарів:
Дописати коментар