Інноваційний практикум

Фрагмент уроку, розробленого за системою «змішаного навчання»

Урок № 12 ІСТОРИЧНО-МЕМУАРНА ПРОЗА. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО КОЗАЦЬКІ ЛІТОПИСИ. «ІСТОРІЯ РУСІВ», українська література, 9 клас

Мета: ознайомити школярів з історично-мемуарною прозою, дати їй загальну характеристику, з’ясувати ідейно-тематичне спрямування, художні особливості; розвивати культуру зв’язного мовлення, логічне мислення, кругозір, уміння розповідати з відповідним коментарем, робити висновки; формувати кругозір, світогляд учнів; виховувати патріотизм, повагу до козаків — оборонців України, історичного минулого рідного краю. Розвивати навички володіння мультимедійними технологіями, самостійного здобування інформації для опрацювання, розвивати критичне мислення.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: електронна інтерактивна дошка Padlet Історично-мемуарна проза , тексти творів, дидактичний матеріал (тестові завдання роздруковані).

ХІД УРОКУ

 І. Організаційний момент

 ІІ. Актуалізація опорних знань

1. Фронтальне опитування (проводить вчитель історії).
Хто такі козаки? Які твори художньої літератури вам відомі про цих мужніх захисників рідної землі?
Охарактеризуйте Б. Хмельницького. Чим він здобув пошану і повагу українців?
Згадайте про причини Визвольної війни українського народу 1648–1654 рр., її перебіг.
У чому полягав воєнний союз України з Росією? Якими були його наслідки?
Що ви знаєте про літопис як літературний жанр?
Ким, на ваш погляд, були автори козацьких літописів?
Якою була політична ситуація в Україні після смерті Б. Хмельницького? (Звернення до репродукції картин, огляд виставки творів)

2. Вікторина-подорож «Розвиток української літератури, культури в ХІV–ХVІІ ст.» (Проводить вчитель української літератури)

· Братства, які були найвпливовішими у протистоянні пансько-польській та католицькій агресії. (Львівське, Київське)

· Гетьман — член братства. (П. Конашевич-Сагайдачний)

· Майстер ювелірних справ і водночас перший, хто винайшов спосіб виготовлення друкарських форм із застосуванням рухомих літер, створив ручний словометний пристрій, сконструював друкарський прес. (Йоганн Гутенберг, Німеччина)

· Навчальний заклад, який закінчили П. Величковський, І. Сковорода, Д. Гулак-Артемовський, І. Некрашевич. (Києво-Могилянська академія)

· Шедевр друкарського мистецтва. («42-рядкова Біблія»)

· Перші друковані книги в Україні. («Апостол», «Буквар», Біблія)

· Фундатор постійного книгодрукування в Україні. (І. Федоров)

· Центр українського книгодрукування в ХVІІ ст. (Київська лавра)

· Що, на думку І. Вишенського, могло врятувати Україну від утисків Речі Посполитої, римсько-католицької церкви? (Православне віровчення)

· Автор поеми «Іван Вишенський». (І. Франко)

· Найулюбленіший літературний жанр І. Вишенського. (Посланіє)

· Ідеологічна основа Ренесансу. (Концепції гуманізму та Реформації)

Примітка. За кожну правильну відповідь установлюється 1 бал.

ІІІ. Оголошення теми, мети уроку.

Мотивація навчальної діяльності

ІV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

Розмовляти з письменниками інших віків — майже те саме, що подорожувати.
Р. Декарт

«Історія русів» є предтечею «Кобзаря».
М. Драгоманов

1.    Вступне слово вчителя історії про добу козаччини.

2.     Аналіз уривків із козацьких літописів. (учні)

Робота з текстом (уривками з твору). Бесіда за питаннями:

«Року 1663»
Які події відбувалися у 1663 році?

Через що «чорну раду» автор називає лихом?

До чого вдавався Брюховецький, аби отримати гетьманську булаву? («…Переймаючи тих посланих од його царського величества, а своїх розсилаєт по всіх посланих польках з письмами, жеби усе посольство стягалося под Ніжин у раду і Ніжин рабувати»)

У чому була перевага Брюховецького над Сомком, коли він готувався до ради? («Але тоє собрання Сомкові нінащо обернулося, поневаж юже Брюховецький ліпшую ласку з запорожцями мів у його царського величества, а то за стараніємєпископа Мефтодія, котрого Брюховецький запобігл подарунками і обітницями розними, яко то люде звикли дарами уводитися»)

Яку функцію мало виконувати на раді військо московське? («При котором наметі і військо московськоє стало з оружжєм задля уникання своєволі»)

Як відбувалася рада? («А далі і межи собою узяли битися, і бунчук Сомков зламали, заледво Сомко видрався през намет царський і допав коня. І інная старшина. А інших позабивано до кілька чоловіка. І так сторона Сомкова мусила уступати до табору свойого, а сторона Брюховецького на столець всадила Брюховецького, зопхнувши князя, і гетьманом окрикнули, давши оному булаву і бунчук в руки»)

Через що перевагу в обранні на посаду гетьмана отримав Брюховецький? («…Не будучи спротивним задля ненарушення ласки його царського величества, только ж жеби, не йдучи ку намету, где войсько стояло московськоє, але межи своїми войськами тую учинили раду. На що і Брюховецький позволився»)

Як поводило себе козацтво, прибічники Сомка, коли Брюховецького було проголошено гетьманом? («Бо козаки сторони Сомковой, одступивши своєї старшини, похапавши корогви каждая сотня, до табору Брюховецького прийшли і поклонилися, а одвернувши, зараз напали вози своїх старших жакувати»)

Хто ж обирав гетьмана: українське козацтво чи цар московський? («А Брюховецький за всім військом прийшов к намету царському. Котрому юже князь здавав з своїх рук булаву і бунчук, подтверджуючи гетьманство, і попровадив в соборную церков святого Николая, где присягу виконав Брюховецький зо всім войськом»)

Що сталося із Сомком та його прибічниками? («При котором настановливанню полковников много козаков значних чернь позабивала. Котороє забойство три дні тривало… Тих зась полковников, которої у замку ніжинськом заставали у в’язницю, усе пожакували, і в домах мало що зостало…»)

«Року 1677»

Яке лихо охопило Стародуб?

Чим пояснює автор причину пожежі? («Так страшний пожар був за скраданням Бузським. Бо в том місті всчалася ненависть. Першая — полковник против гетьмана, священники межи собою, осьм на двох немаль цалий рок турбувались, межи козаками і посполитими свари, позви…»)

Через що відбулася війна біля Дніпра?

Як було звільнено Чигирин від загарбників? («І так Чигирин зостав вольним од того обмеження августа 29-го. Где притягнувши, войська московській і козацькій направували город Чигирин і замок, що турки попсували, достаючи з гармат і підкопами, і шанці, рови позаровнивали, що турки були покопали коло города»)

3.2. «Літопис Григорія Граб’янки».

3.2.1. Відомості про автора твору.

Г. Грабянка походить з козацького роду, вчився у Києво-Могилянській академії. Спочатку був гадяцьким сотником, пізніше — полковником.

3.2.2. Історична довідка щодо написання твору.

Цей літопис присвячений воєнним діям, що відбувалися у 1648–1654 рр. Уперше він був надрукований у Києві 1854 р. Відомо, що Г. Грабянка — людина книжна, добре обізнана з літописами польськими й українськими. Головним завданням твору автор вважає докладне висвітлення подій Визвольної війни, зберегти для нащадків опис героїчних справ українського козацтва.

У творі наводяться тексти багатьох державних актів, гетьманських універсалів, грамот, договорів.

3.2.3. Тема: зображення подій Визвольної війни 1648–1654 рр., коли під керівництвом Б. Хмельницького українському козацтву вдавалося перемагати польсько-шляхетських та татарських загарбників.

3.2.4. Ідея: уславлення Богдана Хмельницького — людини розумної, освіченої, обізнаної у військовій справі і прагнень народу; засудження Брюховецького і Тетері, які нечесним шляхом захопили владу, розчленили українські землі, не цікавилися життям народу, були байдужі до його страждань, дбали тільки про особисті інтереси, збагачувалися пограбуванням держави й трудящих.

3.2.5. Основна думка: народ підтримує, висловлює свою вдячність, пошану тому вождеві, який уболіває за них і відстоює їх інтереси, а не навпаки, змушує поневірятися, терпіти гноблення і приниження.

3.2.6. Жанр: літопис дуже близький до жанру давньоруської повісті, твір сформований «сказаніями». Таке звернення до традиційних жанрів давньоукраїнської літератури викликано бароковими традиціями літератури к. ХVІІ — поч. ХVІІІ ст.

Також Г. Граб’янка з великим бажанням використовує народний героїчний епос козацьких пісень і дум, народних легенд.

3.2.7. Композиція. У структурі літопису є й вибірки з іноземних літописів, козацьких записів, а також оповідань очевидців конкретних історичних подій. Саме це й стало визначним для жанрової специфіки літопису.

За манерою написання твір умовно можна поділити на дві частини. Перша — це ретроспективний зачин, де військові дії тлумачаться через історію народу. Ця частина є більш близькою для фольклорних творів. Друга частина тяжіє до аналітичного мислення, барокового історизму (історія в її динаміці). З опису подій 1664 р. літопис ведеться строго за хронологією. Автор намагався зафіксувати події, що відбувалися на Україні у другій половині ХVІІ ст., після смерті Хмельницького.

3.2.8. Сюжет.

Особливе місце в сюжетній структурі твору надається сказанням про Б. Хмельницького, які описують його розум, політичну поміркованість, хоробрість і віру в український народ (наприклад, викрадення в Барабаша листів польського короля джурою Хмельницького).

Істинною причиною війни між Україною і Польщею Г. Граб’янка називає загарбницькі наміри польської шляхти щодо України, а ніяк не сварку між Хмельницьким та шляхтичем Чаплинським.

Уміння аналізувати й мудро тлумачити історичні події підвищує ідейну вагому цінність літопису. Важливою сюжетною лінією у літописі є опис одностайної підтримки народом Визвольної війни, розпочатої Хмельницьким.

І все-таки центральне місце в ідейно-тематичній структурі літопису займає війна. Цікаво, що автор охоче описує подвиги безіменних героїв війни. Найважливішим битвам присвячені цілі глави-сказання (битви під Жовтими Водами, Корсунем). Головними героями літопису поруч з Хмельницьким і простими козаками стають хоробрі ватажки козацького війська І. Богун, М. Кривонос та ін. Возз’єднання України з Росією автор оцінює позитивно, зображуючи радість українців.

Вступне слово вчителя образотворчого мистецтва.

Аналіз

В результаті проведеного уроку вдалося прослідкувати практичний бік впровадження «змішаного навчання». Позитиви:

·        Учні зацікавилися попередньо запропонованим завданням, точніше його формою і подачею.

·        Спочатку проговорювалася необхідність створення сторінки класу в соцмережі ВК, де на стінці всі зможуть перейти по потрібним посиланням (а в кого слабкий інтернет,  мали змогу скачати собі текстові документи з теми чи у форматі PDF).

·        У процентному співвідношенні, відсоток зроблених д/з зріс удвічі.

·        Колеги-предметники були залучені лише на 5 хвилин уроку кожен, але з ініціативою все сприйняли.

Негативи:

·        Треба було домовлятися за час інших вчителів.

·        Діти не опрацювали весь матеріал.

·        Деякі учні не змогли зайти взагалі до віртуальної стіни.

Історично-мемуарна проза

            Вправа: протиріччя між дітьми і дорослими

            Ви погоджуєтесь чи не погоджуєтесь з наведеними нижче судженнями? Чому? Оберіть: погоджуюсь чи не погоджуюсь.

            1. Стелла: “Не можу дочекатись, коли я стану дорослою. Тому що коли дорослі не погоджуються з дітьми – дорослі завжди праві.”

            2. Марвін: “Я думаю, що якби ми поводились з дорослими розсудливо, то ми б з’ясували,  що вони також можуть мати рацію”.

            3. Норберт: “Дорослі не люблять, коли діти погоджуються з усіма. Вони повинні погоджуватись лише з ними”.

            4. Саманта: “Дорослі завжди говорять мені приймати рішення самостійно. І я абсолютно з ними погоджуюсь!”.

            5. Квінсі: “Чи є велика різниця між дорослими і дітьми? Я маю протиріччя з деякими з них. І так само погоджуюсь з деякими з них”.

            6. Люсинда: “Єдина різниця між дорослими і дітьми та, що вони набагато нас розумніші”.

            7. Келвін: “Діти повинні поводитись так, щоб їх було видно, а не чутно. Більшості це вдається. Дорослим це також вдається, коли, власне, ми дотримуємось цього правила”.  

            8. Вірджинія: “Краще питати самій у дорослих, що вони сьогодні вивчили”.

            9. Мерилін: “Мама сказала: ”Ти завжди зі мною не погоджуєшся, Мерилін”. А я відповіла: “Я не погоджуюсь”.

            10. Деніс:  “Якщо деякі люди не люблять дітей, чому вони їх мають?”

           

            Вправа: порівняйте і надайте перевагу

            Порівнюючи дві речі через питання, ви можете віддавати перевагу чомусь одному серед іншого. Можливо, ви зможете обґрунтувати ваш вибір.

            Можливо, ви просто не будете готові сказати, чому любите апельсиновий сік і чому не любите молоко. Найвірогідніше, ви скажете, чому віддаєте перевагу апельсиновому соку, а не молоку. Скажіть чому саме ви віддаєте перевагу у поданих нижче варіантах і назвіть причину.

1.      Дві телепрограми.

2.      Дві книжки.

3.      Два різновиди італійської (або іншої) кухні.

4.      Дві команди.

5.      Дві різні відпустки.

6.      Дві комп’ютерні гри.

7.      Два містечка чи великих міста.

8.      Два різновиди пар взуття.

9.      Два друга

10.  Дві роботи не на весь день.

11.  Два способи провести ваш вільний час.

12.  Дві актриси.

13.  Два будинки.

            Вправа: значення слів “правильно”, “неправильно”

1.      Чи можливо, щоб деякі люди робили певні речі і вважали їх “правильними”, і при цьому те, що вони роблять, насправді, дуже шкодить іншим людям?

2.       Чи можливо, щоб деякі люди робили певні речі, які майже ніхто не вважає правильними, але при цьому вони дуже допомагають іншим людям?

3.      Чи можливо, що певні речі неправильно робити, навіть якщо при цьому, вони нікому не шкодять?

4.      Чи можливо, що деякі речі правильні, хоча деякі люди постраждали від них?

5.      Чи можливо таке, що деякі речі є ні “правильними”, ні “неправильними”?

6.      Чи можливо таке, що деякі речі є завжди “правильними”, а інші - завжди “неправильними”?

7.      Чи можливо, що якщо виконання певних речей є неправильним для когось, воно також неправильне і для Вас?

8.      Чи можливо, що виконання певних речей є неправильним для когось, але воно є правильним для Вас?

9.       Чи можливо таке, що інколи інші люди знають, що є кращим для вас зробити, ніж ви самі?

10.  Чи можливо таке, що інколи ви самі знаєте, що для вас краще зробити, ніж інші?

Треба закінчити наступні речення, вставляючи або “правильно”, або “право”, або  “права”.

1.      Гарієт: “Якщо мені докучатимуть комарі, я маю ________ захищати себе і бити їх”.

2.      Олівія: “Я ніколи не б’ю комарів, тому що вважаю, що вони мають  ________ жити”.

3.      Дасті: “Я не вважаю, що це ________ людей вбивати будь-які інші живі створіння”.

4.      Еверет: “Я не думаю, що люди мають ________  вбивати інших людей”.

5.      Шерон: “Я не думаю, що  ________  поважати __________інших людей”.

Вправа: чи є правильним, коли кожен думає – це “правильно”?

            Як ви думаєте, чи вірно вжите слово “правильно” у наступних прикладах? Виберіть: вірно чи невірно.

            Уолліс: “Я помітив, що коли незнайомі люди представляються, вони потискують руку. Я вважаю це правильним.”

            Мелоді: “Кожен проголосував за Елізабет, як за президента класу. Вони повинна бути гідною кандидатурою.”

            Дуглас: “ У арифметичному тесті ми всі отримали 4355, коли помножили 297 на 15. Отже 4355 повинно бути правильною відповіддю.”

            Моніка: “Коли я наказала, щоб мій собака вкусив Дуга, всі сказали, що це є неправильним. Тож я погодилась.”

            Велвет: “Усі збираються подивитись фільм жахів “Різанина в Техасі”, тож я думаю цей фільм варто подивитись.”

            Теренс: “ Причиною бажати мир є те, що мир – це те, чого всі бажають .”

            Сальватор: “Щось не є правильним тільки тому, що кожен це бажає. Але воно таким є, якщо цього бажає більшість ”

 

План обговорення: що означає бути особистістю?

1.      Якщо ви маєте незвичний метод мислення, чи означає це, що ви особистість?

2.      Якщо ви оригінально виглядаєте, чи означає це, що ви особистість?

3.      Якщо ви ексцентрично висловлюєтесь, чи означає це, що ви особистість?

4.      Якщо ви оригінально одягаєтесь, чи означає це, що ви особистість?

5.      Якщо ви ексцентричні у ваших звичках, чи означає це, що ви особистість?

6.      Якщо ви досить нетрадиційні у ваших поглядах, чи означає це, що ви особистість?

7.      Якщо ви маєте кращу здатність робити оцінку, порівняно з іншими, чи означає це, що ви особистість?

8.      Якщо ви більш самокритичні, порівняно з іншими, чи означає це, що ви особистість?

9.      Якщо ви більш винахідливі, порівняно з іншими, чи означає це, що ви особистість?

10.  Мікі Мінковскі якось сказав:”Можливо, я не кращий за інших людей, але, принаймні, я інший”. Якщо Мікі має рацію, чи означає це, що він особистість?

            План обговорення: відкриття особистості

1. Чи Ви коли-небудь відкривали свої погляди в процесі обговорення якоїсь теми з вашими друзями чи однокласниками?
2. Чи з’ясовували Ви, що Вам легше щось планувати, маючи певні цілі, ніж не маючи їх.
3. Ви коли-небудь задавали собі питання, чи мають ваші власні наміри якесь відношення до іншої особи.
4. Чи відкривали ви для себе ваші власні наміри/цілі?
5. Чи було з вами таке, що ваші ідеї, окрім вас, більше ніхто не поділяв?
6. Коли ви дізнавались, що інші люди мають такі самі думки, як у Вас, ви раділи чи це робило  Вас нещасливим?
7. Коли ви щось створюєте, наприклад, картину або вірша, чи може це значити, що окрім цього, більше ви ні на що не здатні?
8. Чи траплялось з Вами таке, коли ви ставали зовсім не тим, ким ви є насправді?
9. Чи може хто-небудь створити нову особистість для себе?   
10. Чи ви насправді коли-небудь відкривали свою особистість, чи просто знову і знову віднадходили ту, яку завжди мали?

Епізод 13 – Ліза збирається за покупками

 – Я повинна?! – голос Лізи лунав роздратовано.

 – Ти ж не збираєшся відвідати дядька Фреда і тітку Георгіну, не надівши нової сукні –рішуче сказала місіс Террі.  – Тобі ж відомо, які вони раді, коли тебе забирають, і всіляко догоджають, щоразу, як ти їх навідуєш. Тому, найменше що ти можеш зробити, – це придивитися нову сукню для такої події.

 – Але я вже маю кілька гарних суконь, які я можу одягнути.

 – Так, але вони не нові. Не будемо про це сперечатися. Ми підемо за покупками у суботу.

Ліза ще не встигла щось відповісти, як мама додала:

 – Ти ж хочеш добре виглядати, чи не так?

 – Що ти маєш на увазі, кажучи “добре”!? – запротестувала Ліза. Але саме в той час, як вона запитувала маму, вона запитала саму себе: «Чому я повинна кидати їй виклик щоразу, коли вона щось говорить? Я не розумію, чому я це роблю?»

Щоб Ліза не була такою розгніваною, місіс Террі спробувала спокійно пояснити:

 – Люба, я маю на увазі, що добре виглядати, – це коли кожна дівчинка хоче одягнути щось якнайкраще, щоб відвідати своїх улюблених родичів.

– Я ненавиджу носити сукні – прокричала Ліза, – і я не просто якась “кожна дівчинка”!

 – О, ні – я зовсім не це мала на увазі – намагалася виправитися мама – я тільки хотіла сказати, що кожна дівчинка хоче мати щось особливе до особливої події.

 – Це не краще – енергійно промовила Ліза – а насправді – ще гірше. Не всі дівчатка однакові. Я хочу щось таке, що личило б мені, а не дещо, що підходить для кожного. Я не схожа на інших. Я не схожа ще на когось. Я – це я! Невже ти не можеш цього зрозуміти?

 – Люди знаходять спільну мову, зокрема й щодо одягу – сказала мама.

Ліза не могла стримати посмішки. Але ні вона, ні мама не хотіли продовжувати, тому розмова закінчилася. До того ж Ліза підозрювала, що мама завжди акцентує на її фігурі або розумових здібностях, щоб відвернути увагу від її обличчя. І чим більше вона це помічала, тим частіше надягала безформні майки і джинси, які тільки могла найти.

Настала субота, день очікуваних покупок і прогнозованого загострення конфлікту.

 – Ось це! Приміряй! – сказала місіс Террі. Це була сукня з вітрини. Точно таких було з п'ятнадцять на стійці, різних розмірів, але однакових за кольором та стилем.

Ліза покірливо, не переймаючись, примірила його. Мамі сподобалося і вона порадила купувати, але Ліза хотіла придивитися більше. Походивши, вона побачила сукню, яка їй підходить, на стійці.

 – Ось, вона класна!

 – Вона вдвічі здешевлена!

 – І що? Мені подобається.

 – Ми можемо зачекати, доки вони здешевлять її знову; вони мають заплатити нам, за те, що ми її купимо.

 – О, мамо, я ніколи не бачила нічого подібного! Як на мене, сукня чудова!

Вони обмінювалися словами і обидві говорили те, про що одразу ж шкодували. Врешті-решт місіс Террі без зайвих розмов купила обидві сукні. Коли вони прийшли додому, Ліза повісила дорожчу сукню у шафу і більше не звертала на неї уваги, а іншу одягнула і почала вглядатися на себе у дзеркало: «Це – добре!»  – із захватом сказала вона – можливо комусь вона не подобається, але для мене – якраз. Кращої бути не може!» Тоді вона знову захопливо і прискіпливо поглянула на своє відображення у дзеркалі і промовила: «Ліза!»

Епізод чотирнадцятий – Гра у бейсбол

Міккі, Сенді і Білл щодня після уроків грали у бейсбол. Міккі приносив печатку аутфілдера, Білл – софтбольний м’яч, а Сенді приносила биту; і вони обмінювалися ними, подаючи і бігаючи по полю. Іноді інші діти збиралися довкола них, і випадкова гра набирала розмаху. Так було і цього разу, з Міккі і Біллом на одному боці, і Сенді та Гаррі – на іншому. Френ і Ліза підійшли якраз тоді, коли багато інших хлопчаків поступово приєднувалися то до одних, то до інших. Дівчатка тут же зголосилися також брати участь у грі. Вони очікували на протест, але на їхній подив хлопці не заперечували. Здавалося, ніби це було погоджено, хоча ніхто нічого вголос не сказав, так само як і те, що Сенді був капітаном однієї команди, а Міккі та Білл – співкапітанами іншої.

            Всі знали, що Френ грає у бейсбол так само добре, як більшість хлопців, особливо добре їй вдавався удар. Вона думала, яке місце вона б зайняла на ударній лінії відносно Лізи. Дівчата ледве трималися, але не жалілися.

Гра йшла добре і захопливо. Була нічия, і під час третьої подачі команда Міккі мала шанс виграти. На першій і третій були бігуни; Ліза мала підійти і супроводжувати Міккі. Але сталося два аути. Міккі забрав биту у Лізи, і був дуже здивованим, бо вона не протестувала. Він підійшов до місця подачі і готувався вдарити.

 – Стій, зачекай! – кричала Френ з правої частини поля – це несправедливо! Вона не має права вдарити, бо вона дівчина. Ти не вчинив би так, якщо б це був хлопець!

Міккі нічого не відповів. Він продовжував стояти на своєму місці і розмахувати битою. Тоді Сенді сказав з позиції пітчера:

 – Слухай, Міккі, ви не можете цього зробити! Це проти правил гри. Ви не можете подавати не по порядку. Ви хочете подавати двічі, а Ліза ще зовсім не вдаряла!

 Тоні, який був у команді Сенді, теж висловив свій протест:

 – Правильно, Міккі, – правила є правила.

 – По-перше, – похмуро сказав Міккі, – вона не може попасти у ціль. По-друге – це моя команда!

 – Що ти маєш на увазі, кажучи “моя команда”? – запитала Френ.

 – Я маю на увазі, що це моя рукавиця, бита Сенді та м’яч Білла. Це наша гра, і ми всього лише дозволяємо решті брати участь у грі.

Гаррі відійшов ў бік до другої лінії, не сказавши нічого. Наблизившись до Лізи, запитав:

 – Чому ти не хочеш подавати після Міккі? Якщо Френ і надалі буде наполягати, то гра так і не продовжиться.

Френ підслухала його пропозицію і люто кинулася на Гаррі:

 – Тобі краще відомо! – звинувачувала вона – тобі відомо, що не можна пропускати чергу у подачі, незалежно від того добре гравець подає, чи ні. Чому ти втручаєшся?

Гаррі був збентежений. Він повернувся до Міккі і почав:

 – Тобі це не здається несправедливим, Міккі…?

Але Міккі уже підняв свою печатку і виходив з поля разом з Біллом і з його м’ячем. Через деякий час Сенді, потискуючи плечима, підняв биту, яку впустив Міккі, і пішов геть. Дуже швидко інші також пішли. Френ помітила, що вони пішли якось зарозуміло.

 – Вони не знають, що означає справедливо – нарешті промовила вона.

 – Немає сенсу розпочинати гру, якщо не бажаєш грати за правилами – спостережливо промовив Тоні.

Гаррі хотів піти з іншими, але прийшов Марк і поцікавився, що трапилося. Френ з обуренням розповіла йому про все. Завершивши, вона повернулася до Гаррі і сказала:

 – Дякую, ти також допоміг.

Гаррі зачервонівся. Тоді Марк підтримав Френ.

 – Ти бачив, що це несправедливо. Чому ти нічого не вдіяв?

 – Тому, що я не був впевнений, що мені слід робити? – відповів Гаррі.

 – Це просто жалюгідно – сказала Френ. – якщо ти визнаєш, що те, що вони чинили, несправедливо, тоді марно, абсолютно марно знати що для тебе правильно, і нічого з цим не поробиш.

 – Це правда – погодився Марк, – що справедливо є правильним. І що правильно – справедливе.

Френ і Марк пішли разом, обговорюючи те, що трапилося.

Ліза дивилася на Гаррі, який тільки тепер помітив, що вона нічого не сказала за весь цей час. – Якщо вони розсердилися – зауважила Ліза – то я не розумію, чому вони звинуватили тебе, а не Міккі?

 – Справді, – сказав Гаррі, – чому саме мене? Він повернувся до неї.

 – Чому ти нічого не говорила?

Ліза знизила плечима.

 – Я не знаю, не знаю що відповісти. Тоді вона спокійно додала:

 – Якби це не зробила Френ, звичайно я би виступила. А можливо і ні, але це було б моє рішення.

Гаррі кивнув.

 – Так, я розумію про що ти. Я мав би виступити за тебе, а все, що я зробив, – це стояв поруч із закритим ротом.

Ліза швидко відповіла, що зовсім не звинувачує його у бездіяльності.

 – Мова взагалі не про це, є ще щось, що спантеличує мене…». Ліза розповіла йому про інцидент у магазині з її мамою.

 – Моя мама вважає, що те, що є правильним для усіх, повинно бути правильним і для мене, а я думаю, що усім байдуже моє рішення що одягати, але має важливе значення для мене. Тому, я вважаю що, незважаючи на те, як одягаються інші люди, правильним для мене є те, що пасує мені найбільше.

 – Але це ж одяг! – запротестував Гаррі – неправильно порівнювати питання про правильну чи неправильну сукню з тим, що я вважаю істинним чи ні».

 – Чому ні? – поцікавилася Ліза.

 – Тому що – сказав Гаррі.

Ліза дивилася на нього з сумнівом, і він додав:

 – Тому що, якщо сукня на тобі виглядає добре, можна сказати, що ти виглядаєш як слід. Але правильно виглядати це не те ж, що говорити що людина зробила правильно, а що ні».

 – Добре – продовжувала Ліза, – а як щодо того, що сказав Марк, коли йшов? Про те, що справедливе є правильним. І що правильне – справедливим. Ти погоджуєшся з ним?

 – Не знаю. Все перемішалося.

 – Можливо, ці речі ніколи не можна поєднати.

 – Що ти маєш на увазі?

 – Добре – Ліза зі всіх сил намагалася зібратися – може бути так, що те, що для когось є справедливим, може не бути правильним для інших, і навпаки?

 – Ти вважаєш, що те, що є справедливим і те, що є правильним – це одне і те ж? У це важко повірити!

Ліза впиралася зі своєю ідеєю.

 – Я вважаю, що те, що справедливе, може бути правильним для кожного. Справедливе – це те, що слід виконувати усім. Наприклад, якщо ми ходимо до школи, де загальноприйнята форма одягу, а саме синя сукня, то буде несправедливо дозволяти мені одягатися так, як мені подобається. Однак це не той приклад. Ми повинні думати самі за себе, не обирати їжу, одяг та будинки один одного. Так що справедливо буде лише тоді, коли я маю обирати свій власний одяг. Ось як слід бути.

 – Тепер ясно, що таке справедливо. Але що ж тоді правильно?

 – Справедливо – це те, що коректно для всіх у дії. Правильно – це коректно просто для нас, для кожного з нас. Справедливо лише те, що інші люди дозволяють мені обирати мій власний одяг, і так само я не позбавляю їх права обирати їхній одяг. Але чи носити мені те, що я обираю, чи ні – це моя справа, і я вирішую, що правильно для мене.

 – Зрозуміло. Справедливо – це те, що ти вважаєш впливає на інших. Правильно – те, що ти вважаєш впливає саме на себе.

Ліза засміялася.

 – Гадаю, це половина на половину, залежно від того, як чиниш ти.

 – У цьому і полягала моя проблема! – вигукнув Гаррі – я не думав, що те, що вчинив Міккі, було справедливо стосовно тебе, але при цьому я не вважав, що втрутитися мені це було б правильно. Тому я не знав, як вчинити. Вибач мене, Лізо, що я так і нічого не сказав. А що, якщо б він пішов з поля? Він все одно збирався це зробити. Я вважаю, що був неправим, коли так і не сказав ні слова.

 – Добре – сказала Ліза, виймаючи ниточки з посатаного рюкзака. Я досі думаю, що можливо, щоб справедливо і правильно було не тим самим. Правильно для мене може здаватись неправильним для тебе, навіть якщо справедливо – справедливо для всіх.

Гаррі почав розмірковувати:

 – Але, Лізо, хіба ти не бачиш, що слово “правильно” може мати більше ніж одне значення. І так, воно може бути правильним для всіх, якщо ми діємо однаково, чи може бути правильним по-своєму для кожного з нас, незважаючи на те, що ми всі різні.

 – Звісно – погодилася Ліза – я тебе цілком розумію. Слово “правильно” може мати багато значень. Але коли я використовую це слово, я хочу щоб воно значило те, що правильно для мене, залежно від того, яке життя я хочу прожити і незалежно від того, як ти чи хтось інший хоче.

Гаррі знизав плечима.

 – Якщо це саме те, що ти маєш на увазі – відповів він – це твоя перевага – ...

 – Ніж – Ліза перебила Гаррі – я маю право на це.

Було вже пізно по обіді і Гаррі пам’ятав, що йому вже час бути вдома. Але, коли він проходив повз будинок Лютера, то зустрів Лютера, який повертався додому на велосипеді, і вони вирішили випити по склянці молока, яка зайвою ніколи не буває.

На кухні Ворфілдфів вони зустріли Марті, старшого брата Лютера, який відкривав пляшку пива. Вони повсідалися навколо столу, накритого яскраво-жовтою скатертиною, і тихенько попивали хто молоко, а хто пиво.

Трохи згодом, Гаррі розказав їм про все, що сталося під час гри в бейсбол. Також він вважав обов’язковим розповісти про розмову з Лізою.

Марті смакував пивом, а потім сказав:

 – Існує безліч законів і правил, які вказують нам, як ми повинні діяти. Але закони і правила належать до того, що називається справедливість. Хіба не закони вказують на те, що правильно.

Лютер подивився на Марті, тоді на Гаррі, потім знову на Марті і похитав головою.

 – Ви хлопці не сповна розуму. Як хтось може твердити про те, як правильно чинити, якщо цей хтось не знає правил? Те ж з хорошою людиною – людина, яка знає правила, не порушує їх. Якби я грав у бейсбол, то я б сказав те саме що й Тоні про те, що ти маєш знати правила і дотримуватися їх.

 – Лютере, знаєш що, – обережно сказав Марті – ти пам’ятаєш сім’ю Гаррісів з вулиці 8Сі, які загинули в автокатастрофі минулого місяця? Він повернувся до Гаррі.

 – Уся сім’я: батько, матір, троє маленьких діточок загинули через ідіота, який був дуже п’яний і з’їхав на протилежний бік шосе. Гарріси були вимушені повернути машину і тому врізалися у дерево, а цей п’яний кіт вийшов сухим із води.

 – Ось закони – проти водіння машини у п’яному стані, проти водіння на протилежному боці дороги. Ось саме ці закони мали уберегти невинну сім’ю Гаррісів. Я не кажу що всі закони – хороші закони. Я намагаюся сказати, що не справедливо, коли п’яний водій піддає загрозі життя людей. Тому в нас є закони, які спонукають людей бути справедливими один перед одним.

 – Але чи має значення те, – запитав Гаррі, - що закон виступає проти всього, що несправедливе?

Марті зробив ще один ковток пива.

 – Я цього не казав. Давай наведу приклад: уяви, нас десятеро і ми всі працюємо разом, до того ж я працюю так добре, як і кожен із вас. Але якимось чином ви отримуєте підвищення. Це не справедливо, і наскільки я знаю наш бос не порушує законів.

 – Б’юся об заклад, що порушує, – сказав Гаррі. – я тобі кажу, якби ти був юристом, ти б довів неправоту свого боса.

Лютер подивився на свої долоні, так ніби він соромився слів Марті. Але враз він різко подивився на Гаррі.

 – Я не можу відповісти на це питання. Марті знає, які в нього шанси, якби він робив все таким чином. Безглуздо відкушувати більший шматок, ніж ти можеш пережувати, як завжди каже мама.

Марті тихо допив своє пиво. Через деякий час він заговорив:

– Дайте мені сказати дещо. Я вирішив що для мене значить правильно і я сподіваюся, що Лютер знайде в цьому сенс і теж вирішить що для нього правильно. Ніхто мені не може сказати, з якою дівчиною піти погуляти, яку обрати роботу, чи слід купувати мотоцикл, яку газету взяти почитати, тому що ці речі не мають нічого спільного із справедливістю. І якщо я іду з якоюсь дівчиною гуляти в суботу ввечері, обирати куди піти і чим займатись лише наша справа.

Тепер Гаррі почувався незручно після слів Марті, він був роздратований, тому що Марті говорив з ним так, ніби вони одного віку і Гаррі ледь знав що казати.

 – Мамі не подобається, коли ти так говориш, – пробурмотав Лютер – вона думає, що я маю її слухатися, коли мова заходить про моє життя. Вона, можливо, права.

Лютер долив собі молока, потім запитливо подивився на Гаррі, тримаючи пакет молока, але Гаррі похитав головою.

Тоді Лютер продовжив

– Смішно, що ви повинні вирішувати такі речі. Ця ситуація підходить до одного випадку, що стався зі мною минулого тижня. Марті, ти пам’ятаєш Френкі, який робить паперову дорогу?

Марті кивнув.

 – Добре, ти знає що він мені сказав? Він розповів мені про хлопця, який працює в сервісі доставки. Той хлопець сказав Френкі, що в нього є така кімната на складі, де багато нових телевізорів, ще не розпакованих. Його бос розповів йому про те, що залишає ненадійний замок на чорному вході, тому що сподівається на те, що його склад обчистить якийсь злодій, і йому виплатять страховку. Френкі хотів, щоб я пішов з ним, зламав замок і забрав телевізори. Він твердив, що так ми зробимо послугу його босу. Я відповів, що не сумніваюся в тому, що його бос особисто буде мене провідувати у в’язниці і дякувати мені щодня. Не дивлячись на це, Френкі знайшов собі когось іншого, і, звісно, їх впіймали.

Марті схвально засміявся з Лютера, але нічого не сказав. Однак Гаррі не був задоволений.

– Добре, це було б несправедливо обчистити когось. І крім того, звичайно, існує безліч законів проти таких справ. Та –  він повернув голову до Марті, – чи значить це те, що вчинок Лютер справедливий, але ти не можеш назвати його правильним?

 – Я так сказав? – ніжно запитав Марті – чи не могли б ми сказати, що вибір Лютера як чинити був і справедливим і правильним для кожного в тій ситуації?

 – Справедливо, тому що він має жити з іншими, правильно – він має жити з собою? – запитав Гаррі.

Марті посміхнувся.

 – Я хотів сказати, що це дуже справедливий спосіб.

Тоді Гаррі поглянув на годинник, який висів на кухні, поклав руку на лоб і побіг додому.

Епізод 15 – Бабуни  теж танцюють

Батьки Мілі сподівались, що вона швидко забуде про Пабло, але вони помилялись. Їй часто було важко знаходитись в класі. Голова була забита спогадами про маленьку красиву тваринку, яку вона так любила.

Ночі проходили дуже складно. Це були не тільки нічні кошмари, хоча і цього достатньо. Здавалося, що все не спало у будинку, і було абсолютно реальним, ніби хтось непорушно стояв у кімнаті. Мілі могла подивитись на інший бік дверей і була переконаною, що вона бачить силует людини – інколи чоловіка, а інколи і жінки. Зрештою, вона засинала, а вранці помічала, що на задньому боці дверей висів одяг і в темноті він міг бути схожим на силует людини, але і це не могло переконати її в тому, що вона бачила не людину. Так її життя чергувалось спогадами про Пабло вдень і дико-страшними образами вночі.

Одного дня тато сказав, що до них приїде її дідусь. У будинку не було кімнати для гостей, тому Мілі мала віддати свою кімнату дідусеві, а сама повинна була спати на дивані у залі.

Мілі мало знала своїх дідуся і бабусю. Вони жили дуже далеко і рідко могли навідувати їх, з останнього їхнього приїзду минуло багато часу. І ось дідусь приїхав, він заходить у будинок, вітається, ніжно цілує Міллі в щічку, потім йому показують його нову кімнату на другому поверсі, там він розпаковує свої старі, давно придбані валізи, які вже давно стояли в куточку і чекали на цей приємний момент – поїхати кудись.

Мілі запитувала себе, як їй звертатися до дідуся. “Дідуню”, “діду”, жодне з них не підходило. Вона хотіла було запитати свою маму, але мама була дуже зайнята і стурбована. Коли дідусь вийшов із кімнати Мілі, вона раптово сказала:

 – Я не знаю, як до вас звертатися.

На обличчі дідуся з’явилася стареча щира посмішка

 – Ясно, як мене тільки не називали, так що, взагалі-то, для мене це не важливо. А як би ти хотіла до мене звертатись?

Мілині очі виглядали по п’ять копійок, і з її вуст не пролунало ані слова. Вона добре знала, що така поведінка неввічлива, вона засоромилась і почервоніла, але нічого не могла вдіяти з цим, бо почувалась паралізованою.

 – Як щодо просто “дідусю”? – запропонував дідусь.

Мілі якось і не подумала про це. Їй сподобалось це “дідусю”. Раптово вона уявила покоління її предків. Батько її батька – це її дідусь, а дідуся батько – це її прадідусь. Перед її очима пройшли цілі покоління, кожного з них вона розглядала як окрему людину, яка була пра- і прапрародичем. А в неї є живий дідусь, який ніжно дивиться на неї, жестами пропонує посидіти і поговорити, поки вони чекають на вечерю.

Звісно вона розповіла про Пабло. Дідусь хотів знати все про нещасну морську свинку, про колір її очей, шерсті, чи вона хропіла, коли спала (Мілі повзала по підлозі від сміху від таких запитань), також вони роздумували над життям дідуся після повернення в Перу.

Розмова про Пабло затяглася на довго і непомітно перейшла у розмову про школу, про сусідів, друзів. Як тільки Мілі відповідала на питання, у дідуся визрівало нове, здавалося, питання ніколи не закінчаться. Мілі вдавалась у подробиці, а дідусь лише дув у незапалену люльку, хлопав нею по долонях, вичищав і робив вигляд, що палить.

Мілі не могла звикнути до дивана, особливо вечорами, коли батьки дивилися телевізор і голосно розмовляли. Пан і пані Варшави ходили гуляти щовечора, іноді разом, іноді окремо, а Мілі сама розпоряджалася часом і вирішувала, коли їй слід лягати спати. Це продовжувалось доти, доки до них не переїхав дідусь, який втомлювався дуже швидко і засинав рано ввечері.

Чим більше проходило часу з моменту приїзду дідуся (Мілі ніколи не запитувала, як довго він буде в них жити), тим більше з’являлося спільних тем для спілкування. Дідусь багато знав із шкільних предметів, які вона вивчала, допомагав виконувати домашнє завдання. Виявилося, що дідусь знав багато ігор, про існування яких Мілі могла тільки здогадуватись. Після ігор, він показував, як будувати будинок із карт, або розкривав секрети гри в карти. Вдягаючи одяг, який дідусь ще не бачив, Мілі не вагаючись запитувала, як на ній сидить це “ганчір’я” (так вона називала одяг).

Їх найбільше захоплювали розмови про тварин, і Мілі знала, звідки дідусь так багато знає про тварин. Це не дивно, адже більшу частину свого життя він працював у службі охорони дикої природи, навіть рік провів на Алясці. Ці розмови ніколи не набридали Мілі, навпаки, вона уважно слухала розповіді дідуся про те, як він бачив ведмедів, орлів і ще багатьох диких звірів. Якось він запропонував Мілі піти в зоопарк. Вона вже була в зоопарку декілька разів, однак вмить здогадалася, що з дідусем все буде по-іншому.

 – Можна я візьму подругу?

 – Звичайно – відразу відповів дідусь.

Насправді в Мілі було не так багато друзів, щоб обирати, кого взяти з собою, тому вона з впевненістю вибрала Лізу. У Лізи не було причин відмовлятися, бо вона любила тварин так сильно, як і Мілі.

Це був найкращий похід в зоопарк. Співали пташки, їхнє пір’ячко переливалось веселкою, відбиваючи густі промені сонця, дельфіни пірнали то в воду, то з води, і це дуже втішало людей, а граціозні рисі впевнено позували для відвідувачів, розраховуючи на безцінний кадр фотоапарата. Щоправда, будинок, де жили мавпи, смердів так, ніби з-під хвоста старої клячі. Забувши про цей недолік, можна сказати, що мавпочки дуже милі істоти. Ліза і Мілі стояли зачаровано, розглядаючи гібонів, які вміло перескакували з однієї мотузки на іншу, здавалось, що їм не вистачало веселої і ритмічної музики для цього дивовижного танцю на повітряній сцені. Після такої захопливої картини дівчата не хотіли завершувати оглядини. Дідусь Мілі теж стояв і зачаровано розглядав тварин. Зрештою, вони вийшли на вулицю і рушили до штучних гір з печерами, гротами та вітряними ровами. По дорозі вони натрапили на бабунів. І тут і там були сімейні групи, і в цей час бабуни влаштували перегони, дико волаючи без причини, а потім раптово все це припинили – знову без причини.

 – Пошук своєї пари – це частина процесу парування – відзначив дідусь, коли обнявшись два бабуни помандрували в протилежному напрямку від своїх. Мілі і Ліза не були впевнені, що розуміють дідуся, тому не перепитували. Але якось Мілі прийшло в голову пояснення. Відколи приїхав дідусь, у неї в голові крутиться одне питання, яке вона не наважувалась задати. Тепер, коли вони повернулись додому і були одні, Мілі запитала дідуся:

 – Дідусю, – її голос був трохи незвичним, – де бабуся?

Дідусь не відразу відповів, Мілі, не дочекавшись, додала

 – Вона померла?

Дідусь був шокований

 – Я гадав, що ти знаєш! – вигукнув він – я гадав, що батьки тобі розповіли!

 – Що вони мали мені сказати?

 – Що ми з твоєю бабусею розлучені.

Розлучені? Такий варіант ніколи не приходив в голову Мілі, зараз вона відчувала, що має право на пояснення.

 – Добре – почав дідусь, стукаючи своєю люлькою по долонях енергійніше, ніж зазвичай, – ми ніколи не проводили достатньо часу разом. Я не бував вдома, бо працював то в лісі, то в горах, а за моєї відсутності в неї з’явилося особисте життя, у якому мені не було місця. Ми обоє погодились на розлучення. По суті, ми досі товаришуємо.

 – А де вона зараз? Чим займається?

Дідусь якось дивно засміявся.

 – У неї все добре. Вона вийшла заміж вдруге.

 – А чи не застара вона, щоб знову одружуватись?

 – Чому ти так кажеш? Їй ледь за п’ятдесят, так як і мені!

 – Добре, – продовжила Мілі – усе ж таки, чи це не запізно?

Дідусь засміявся.

 – Я бачу, ти не пам’ятаєш своєї бабусі.

 – Такої старої?

 – Вона ніколи не буде дуже старою! – тоді він додав з гордістю – вона вийшла заміж за чоловіка на десять років молодшого.

У Мілі від усього цього запаморочилося в голові. Питання за питанням почали заповнювати її голову, але вона не наважувалась запитати. Тієї ночі їй снилися то бабуни, то бабуся. Її бабуся була на балу і танцювала кожен танець, не зупиняючись. Тоді прийшли бабуни і почали теж танцювати. Згодом бабуни і люди вирішили танцювати один з одним.

Мілі не збиралася таїти від Лізи все, що дізналася минулого вечора.

 – Так – сказала Ліза – я б сказала, що твоєму дідусеві треба знайти гарну і добру сорокалітню вдову.

Мілі похитала головою. Ідея про другий шлюб дідуся здавалась недоречною. – Ти хочеш, щоб він провів решту свого життя, сидячи біля каміну розмовляючи лише з котом? – вимагала відповіді Ліза.

Мілі хотіла знати, що в цьому неправильного.

 – Добре, подивись на свою бабусю. Він теж міг би вдало одружитись, як і вона.

Мілі здригнулася.

 – Як ти можеш говорити таке? Це неправильно, що вона вийшла заміж за чоловіка молодшого від неї.

Ліза стиснула губи.

 – Чи неправильно для чоловіка одружитись на жінці молодшій від нього?

 – Звісно ні.

 – Тоді чому, коли жінка виходить заміж за чоловіка молодшого за неї, це неправильно?

 – Тому що це просто неправильно, ось так – сказала Мілі.

Ліза похитала головою.

 – Я не розумію: якщо це правильно для одних, то чому неправильно для інших, якщо вони опинились в однаковій ситуації. Мені просто не вкладається в голові.

Дівчата продовжували вирішувати проблему з Лізиною наполегливістю про те, що справедливо для чоловіка має бути справедливим і для жінки, і Мілиним твердженням про те, що це питання не про справедливість, а питання природності. І це не природньо для жінок бути старшими за своїх чоловіків.

 – Я не думаю, що це питання природності – повернулась Ліза – дивись, ось як я це бачу: якщо це правильно для чоловіка одружитися з якою він бажає, тоді це має бути правильно і для жінки – вийти заміж за того, за кого вона хоче. Вік не має значення!

Тепер була черга Мілі говорити, але все, що вона могла сказати було:

 – Ти завжди говориш про те, що є “справедливо”, і що “правильно”, Лізо. – Чому б і ні? – трохи різко зауважила Ліза. – я багато про це думаю.

Ввечері Мілі розглядала себе в дзеркалі у ванній кімнаті.

 – Я чомусь виглядаю якось інакше – промовила вона – чому я виглядаю інакше?

Вона вдягла піжаму і пішла спати. Мілі не могла заснути, пройшло багато часу, доки вона нарешті заснула.

Наступного ранку дівчина все ще відчувала себе інакшою.

 – Це ніби я побачила іншу частину себе – міркувала вона. Наступної ночі замість того, щоб одягнути свою хебешну піжаму, як звичайно, вона вдягла улюблену сорочку, яку їй подарувала тітка Маргарет на День народження.